Максим Рильський – Дощ (Благодатний, довгожданий): Вірш

Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.

Аналіз вірша “Дощ (Благодатний, довгожданий)” Рильського

Вірш «Дощ» написаний у 1925 році, відноситься до виду пейзажної лірики. Тема твору — показ важливого значення такого природного явища, як дощ, для природи, землі і людей, як цінна нагорода за їхню невтомну працю. Головна думка — оспівування краси природи, замилування барвами, які веселково виграють після зливи, виражаючи подяку довгожданій волозі.

У творі показано двох головних героїв: землю і дощ. Дощ у вірші виступає персоніфікованим образом, це «золотий вечірній гість», він володіє казковою здатністю «остудить, оживить і запліднить». Величним, таким, яким його уявляли люди ще у прадавні часи язичества, коли молилися йому, як богові та живій істоті і вірили, що дощ чує їхні благання. Дощ має величезне значення для всього і всіх: для закурених будинків, людей, врожаю, передмість. Тому і змальовує автор його яскравими фарбами, добираючи епітети «благодатний, довгожданий», висловлюючи подяку за те, що завдяки дощу заплідниться земля, не засохнуть пшениця і ячмінь, селяни не зостануться без врожаю і не будуть голодувати. Епітетом «дивним сяйвом» підкреслюється, що дощу довго чекали, як чуда, і тому краплини зливи здаються чарівним сяйвом. Життєдайність дощу виражена повторенням прислівників: «впав бадьоро, свіжо, дзвінко» та метафорою «сяйвом осіянний». Епітетом «буйним повівом зеленим» автор вірша показує не тільки майбутні врожаї, а й дерева, і трави, всю рослинність, що вкриває землю. Художній засіб «буйний» часто використовується у фольклорі, тому вірш перегукується із народними піснями. Дощ «білі села звеселить», хлібороби завжди чекають на нього, а села білі, бо в Україні існує традиція білити хатини знадвору, на відміну від передмість.

Одухотвореною істотою показано у поезії також землю, яка споконвіків має магічну силу, її порівнюють з матір’ю, вшановують як покровительку і джерело достатку. У вірші є звертання «Мати земле», яке характерне для народної творчості. Метафора «відкривай гарячі груди» виразно передає стан землі, поки не було дощу: спрагла, аж пашить жаром.

Слухові образи вірша: «дзвінко», «впав», зорові: «дощ, пшениця, будинки» та образи кольорів: «золотий, зелений», створюють бадьорий, оптимістичний настрій. Ліричний герой закоханий у красу землі, він милується гармонією дощу і землі, їхнім взаємозв’язком. Поезія має дві строфи, які написані у формі шестивірша, віршований розмір — двостопний пеон 3.