Минають дні одноманітні,
Скрипучі, як тяжке ярмо;
А ми і в червні, як у квітні,
Чудес неявлених ждемо.
Даремно староста безсонний
Наш бупр із кораблем рівняв:
Там даль, там синь, там вал солоний.
Там пахощі незнаних трав.
Там грають золоті дельфіни,
Наздоганяючи стерно,
Там променисті бризки піни
Міцні, як запашне вино.
А тут — стіна глуха й нечула
Та чорний зарис ґрат німих,
І як ледача балагула
Трясеться зміна днів нудних.
У куряві поштар куняє,
Кружляють сотні сонних мух,
І серце бідне забуває
Про радість, боротьбу і рух.
Де буде станція — не знати,
Куди дорога — не вгадать,
Шкода шукати і питати:
Усе мовчить і всі мовчать.
Дзвінок співає монотонний,
Ніщо ніде не маячить,
І тільки староста безсонний
Гукає часом: хто це спить?
Невже навіки проминуло
Те, що приснилось навесні?
Спинись, прокинься, балагуло!
Дорогу, стіни мовчазні!
