Може, я записую останні
Сторінки у зошиті своїм,—
А десь близько, в білій тиші ранній,
Хлопченя із чубчиком льняним,
Тілько що навчившись говорити,
Підбира, ласкаве і сердите,
Перші пари непокірних рим.
Світ навколо хвилями ясними
Б’є у невідомі береги,—
А в хлопчини серце невситиме,
Повен розум чистої жаги,
Все ж то хоче знати, обійняти…
І в поля від батьківської хати
В’ється слід маленької ноги.
Бачить хлопчик, як людська робота
Сходить ще не виданим зелом,
Мову людську і пісні він потай
Слухає з наморщеним чолом —
І співа дедалі сміливіше…
Не мого він зошита допише,—
Свій почне новим своїм пером!
