Пахучий пил невпинно осіда,
Фарбує все у матові півтони,
І голоси людські — як відгомони
Того, про що розказує вода.
Черги спокійно кожен дожида,
Я сам у маренні якомусь тоне, —
І тільки жарт приперчено-солоний
Місток до дійсності перекида.
Діждались нового! Жита, сказати,
Як у людей… Подумати: коли б
Іще на горе довелось чекати!
Ну, та минуло. А тепер од хати
До хати розлива всесильний хліб
Міцні та живодайні аромати.
