Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари…
Земле! як тепло нам із тобою!
Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
- Наступний вірш → Максим Рильський – Люби природу не як символ
- Попередній вірш → Михайль Семенко – Океан
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)