Не багряницею, не злотом —
Живою кров’ю він кипить,
Тому його людським кіотам
По віки вічні не вмістить.
Рубіни уманських пожарів
Поклали відзнак на чоло…
Ах, як далеко Костомаров,
Садок вишневий і село!
Дороги рівної не знати —
Зигзаги, хвилі, блискавки,
Та завжди: хай горять магнати!
Хай квітом квітнуть бідняки!
Людина він! Не ждіть його там,
Де ваші божества дрібні!
Усім золоченим кіотам
Він вирік несмертельне: ні!
