Шлях без краю лежить… а над шляхом — імла,
Шлях, камінням укритий, тернистий,
І життя на той шлях вже мене посила.
Чи дійду ж до кінця його чесний і чистий?
Чи в знемозі впаду, притулюсь до землі
І брехнею й неправдою вкриюсь.
Чи дійду до мети з потом я на чолі
І сльозами утіхи умиюсь?
Як впаду і скажу, що не маю снаги, —
Чи хто буде мене рятувати.
Як почнуть кепкувать з мене злі вороги, —
Чи хто буде і з них кепкувати?
Чи я сам одиноко і сумно піду,
І зневірюсь в меті, і заплачу.
А чи друзів таки на шляху тім знайду
І надію і в інших побачу?!
