Слід копитів занесло сивим димом,
Упала гілка — лапа снігова,
І вітром, невловимим і незримим,
Гойдає омертвелі дерева.
І тіні переходять під скрипіння
Старих осик у льодовой корі,
І все життя здається тільки тінню,
І раптом — іскор налітає рій.
То поїзд лине з гуркотом і свистом,
Червоним оком блискає на сніг…
Кому ж повірить? Іскрам золотистим
Чи сивині осик, осик глухих?
