Князеві спиться — не спиться,
Вітер колише намет,
Крикнула вісниця-птиця,
Віщо шумить очерет.
Покотом сплять половчани,
Ніч — мов криниця без дна…
Клонить обличчя кохане
До узголів’я жона.
Ні, вже не знати спокою!
Туга пече, як змія!
Свиснув Овлур за рікою,—
Чуєш ти, земле моя?
Сідлані коні готові…
Геть із ласкавих тенет!..
Сон увірвавсь Кончакові,
Буря колише намет.
