Я не можу тебе забуть,
Хлопчику на фастівськім вокзалі!
Хай поети встилають путь
Снігом азалій.
Хай із кубків золочених п’ють
Настойку на ідеалі, —
Я худу пам’ятаю грудь
І очі запалі.
Пам’ятаю: очі були
Дві голодні чорні жаринки,
Поїзди свистіли й гули,
Спекулянтки сміялися дзвінко.
Ти сказав мені: — Мати пішли…
Скоро будуть… За дві хвилинки… —
По обличчі твоєму повзли
Сірі тваринки.
