Єсть ім’я жіноче, м’яке і ясне;
В йому і любов, і журба, і надія;
Воно як зітхання бринить весняне:
Марія,
Як запах фіалки в осінній імлі,
Як пісня дівоча в снігах і завії,
Зорею сіяє над смутком землі:
Марія.
Нехай я у серці святе погашу,
Нехай упаду в беззмістовній борні я,—
Та слово останнє, що я напишу:
Марія.
