Була собі лисичка,
Хитренька молодичка,
Пішла раз у дорогу
І сильно збила ногу.
Не може в ліс ходити
І зайчиків ловити.
В село собі мандрує –
Чей там кого змудрує!
В селі стояла хата
Старого діда Гната.
Під хатою ходила
Там гуска білокрила.
Лисичка щось гадає,
Мудрує, розважає.
– Гей, вийдіть, добрі люди!
– А хто такий там буде?
– Лисичка-молодичка,
Нещасная калічка;
Бо трапилась пригода,
Що й згадувати шкода;
У ямку курка впала,
Її я рятувала
І викрутила ногу.
Пожалуйте небогу!
– Зайди, зайди в хатину,
З’їси що та й спочинеш.
– Воліла б заробити.
Ось гуска невеличка,
Немов моя сестричка.
Її щоднини пожену
Скубти над річкою траву.
Господар каже: – Згода!
Для мене це вигода.
Пастимеш гуску на узліску –
Не буде гуска в шкоду лізти.
В ту пору Брись кудлатий
Крутився коло хати,
Цю мову зачуває
Й на вус собі мотає.
Бурчить! – Ага, ага, ага!
Зажди, лисичко дорога!
Піду я за тобою вслід.
Чи гуску пастимеш як слід.
Лисичку просять сісти,
Дали їй добре їсти,
Дали ще й торбу сала,
Щоб на полудне мала.
Взяла цю закуску пастушка
Й жене на пашу білу гуску.
Іде лисичка та й кульгає,
А Брисько лиш хвостом махає.
І назирцем він, назирцем
Іде за нею вслід тихцем.
І весело йде гуска наша
Їй бо запахла свіжа паша.
І обіймає вже лисичку,
Немов свою нову сестричку.
– Ти добра, – каже, – ти ласкава,
Мене взяла на свіжі трави.
Ти не така, як Брисько,
Оцей недобрий псисько
На річку не пускає,
З городу виганяє.
А їй на це лисиця:
– Ти Бриська стережися,
Бо він твій ворог лютий,
В комірці б рад замкнути.
Ходім в корчі тут близько,
Щоб не підслухав Брисько.
А Брись стояв вже саме
За тими за кущами
Тихенько, ані писнув.
Листочком не шелеснув.
Цікавий він був дуже,
Що то лисиця вструже.
Ось гуску вже схопила
Лапами попід крила.
Й в кущі понесла скоро…
Та Брисько все те бачить –
Ось з-за куща вже скаче
І зрадницю лисицю
Ухопив за спідницю.
Спідничка обірвалась,
Лисичка налякалась,
Пустила гуску з рота,
Пропала вся робота…
Лисичка в ліс побігла,
Втекти тому лиш встигла,
Що мусив Брись остатись,
Щоб гуску рятувати.
Воли на неї бризнув,
Язиком дзьобок лизнув…
Помалу гуска встала –
Та й зразу відгадала
Лисички хитру зраду
І Бриська щиру раду.
Взяла в два крила лапу псячу,
Цілує щиро, з втіхи плаче…
По тій страшній пригоді.
Жили разом у згоді,
Бо гуска у біді пізнала,
Що в Бриську – друга мала.
Хоч він не раз картав, гарчав,
Але завжди добра бажав!
