Марійка Підгірянка – Нічні гості: Вірш

Мряка сіра, мряка біла
На земленьку тихо сіла,
Пеленочку простеляє,
На ніч землю сповиває.
Над високим оборогом
Зійшов місяць срібним рогом;
Кругом нього зорі сяють,
Срібні іскри розсівають.
Зі старенької дзвіниці
Летять сови-жалібниці,
Лет без шуму, дивні очі,
Летять мовчки в царство ночі.
Із дупла – своєї хати –
Летить лилик погуляти,
Розпростер він темні крила,
Як на човнику вітрила.
Понад тихими садками
Летять мушки з лампочками,
То погаснуть, то знов блиснуть,
В листі зіроньками звиснуть.
А у пітьмі нетлі в`ються
І об стіни з жалю б`ються,
Бо їм сонця не видати,
Бо ніч темна – то їх мати.
По легкім, імлистім мості
Всю ніч блудять нічні гості…
Доки сонечко засвітить
І прожене ночі діток.