Марійка Підгірянка – Піонерське літо: Вірш

Пусти мене, мати, в літню пору
У гаї, до сонця, до простору.
Пусти мандрувати,
Край свій пізнавати,
Вітчизну свою неозору.
Зберемося, друзі, рано-вранці,
Поставим намети на полянці,
Поставим палатки –
Хатка біля хатки
Серед квітів-зілля на полянці.
Вмиватися будем просто в річці,
Пострясаєм роси на травичці.
Роси срібно сяють,
Хвилі шумно грають,
Човенця хитають на водичці.
Ми у човен сядемо щасливі,
Знімем весла в дружньому пориві.
Вітер повіває,
Сонечко сіяє,
У промінні золотіють ниви.
Робочому вклонимося люду,
Попросимо взяти й нас до труду,
Станем помагати
Урожай збирати –
Радісні й веселі днини будуть.
Потрудившись чесно цілу днину,
У вечірню ми спічнем годину:
Розведем на славу
Ватерку яскраву,
Наша пісня зрине в даль орлину.
Полум`я засяє аж під зорі,
Пісня залунає на просторі,
Гучно, переливно
Гай озветься дивно
І не змовкне довго в дружнім хорі!
Вернемось змужнілі за ту пору
Від повітря, сонця і простору,
Щоби пораділа
Матусенька мила,
Що пустила в табір в літню пору.