В терню зайчик скакав,
Кожушину розірвав:
Йде лисичку просити
Кожушину зашити.
“Ой, лисичко, серденько,
Заший кожух скоренько!”
“Десь ходив, нащось дер?
Ходи в дранті тепер!”
Плаче зайчик сльозами,
“Як я піду до мами?
Позич, кумо, хоч ниток,
Сам зашию кожушок.
Будуть мама карати,
Вже не пустять гуляти,
Бо ся дуже обдер,
Що ж учиню тепер?”
А лисичка: “Га-га-га!
В мене пряжа дорога,
В тебе тайстра порожня,
Так, зайчику, не можна…
Не дам ниток без грошей,
Легінику хороший.
Десь ходив, нащось дер?
Ходи в дранті тепер!”
Прийшов зайчик до мами,
Сплесла мама руками:
Що ти вчинив, маленький,
Пропав кожух новенький!
“Мамко, любко, не бийте,
Кожушину зашийте…
Бо ся дуже обдер,
Що ж учиню тепер?”
Мама синка не била,
Кожушину зашила:
“По тернині не ходи,
Кожушину не дери!”
“Вже не піду ніколи,
Бо тернина поколе!”
Зайчик очка обтер
І знов скаче тепер.
