Сіро-бурий кіт-воркіт
Виліз нищечком на пліт,
Хоче зняти з деревця
Горобчика-молодця.
А нащо стягнути?
Щоб м`ясця добути,
З пір`ячком, з кістками
Схрупать під кущами.
Бачить це Марійка,
Мамина пестійка,
Татова потіха,
Школярочка тиха.
Жаль їй стало горобця,
Веселого молодця.
Котка проганяє
Та ще й примовляє:
– Гей котику-воркотику,
Не чатуй ти на плотику,
Не чатуй на горобця,
На доброго молодця,
Бо він, хоч збиточний,
Але й пожиточний!
Зерно, правда, любить,
Але й гусінь губить,
По садку літає,
Гілки обчищає,
Щоб і груші, й сливи
Рясно зародили!
Кіт-воркіт не слухає,
Крутить носом, нюхає,
По гілках стрибає,
Горобця ганяє…
Той горобчик жвавий
Зиркає, цікавий,
Скаче чимраз вище,
До вершечка ближче –
З гілочки на гілочку,
Повертівся хвилечку,
Із деревця скік –
Та й… утік!
Бачить це Марійка,
Мамина пестійка,
За боки береться,
З котика сміється:
– А то добре, котику,
Мурлику-воркотику,
Не дерись на вишки,
А виловлюй мишки!
