Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
“Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи…
Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще маленька…”
Всміхнулась Марійка:
“Ні, лялечки, годі!”
Ой, вже на подвір’ї,
Ой, вже на городі!
Прийшла вже зі школи,
З’їла хлібця скибку,
Стала оглядати
Свою нову книжку.
Лялька-полотнянка
З хороброго роду:
– “В куті є відерце,
Кину книжку в воду…”
Ця лялька смілива
Вже коло Марійки
На лавочці сіла.
…”Якже тую книжку
До води кидати?
Ой, що за малюнки!
Треба оглядати”.
А ляльки шовкові,
Тоненькі панянки,
Грубі, кожухові,
Йдуть до полотнянки.
Лялечки Марійку,
Мов бджілки, обсіли:
“Читай же, читай же!” –
Всі загомоніли.
Марійка всміхнулась:
“Ой, що ви за діти!
Та вже, щоб читати,
То треба уміти!
Тому сидіть тихо,
Не плачте ніколи,
Бо вчитись читати
Я ходжу до школи”.
