Друга дія
Краєвид чужини. Пишний сад, різні пальми, грядки з буйнолистими квітами. Сумерк після заходу сонця. Розкривається завіса.
Ніч (сидить під деревом, пряде й співає)
Ой пряду, пряду
Довгу нитку сну…
І ниткою тоненькою
Обмотаю всю земленьку,
Цілий світ присплю.
Ой пряду, пряду,
Тихий сон веду,
На дівочі ясні очі,
На колисочки діточі,
На квітки в саду.
(Тихо, плавно підходить до кущів, квітів, дерев, обмотує їх пряжею, співаючи.)
Спи, земленько, спи,
Обмотана в сни…
У сні серце засмучене
Найде щастя утрачене.
Спи, земленько, спи…
Помахуючи крилами, входить Вітер.
Вітер
У сонні ниточки обмотаний садочок,
Боюсь ворухнути хоч один листочок.
Боюсь ворухнути, боюсь сколихнути,
При Нічці-красуні боюся й дихнути.
Ніч
Цить, Вітре, цить,
Бо все довкола спить:
В колисках діти, на луках квіти.
Цить!
Вітер
Ніченько ясна, чарівниченько,
Хай лиш погляну в твоє личенько.
З твого личенька чароньки схоплю,
Запахом шати твої покроплю,
То вже не рушуся, не помандрую,
При твоїх ніженьках переночую.
Ніч
Хай вже так буде, Вітре крилатий,
Дивися в личко і кропи шати.
Тільки скажи ти, з якого краю
Приносиш запах для Нічки в маю?
Вітер
Я народився на Україні,
А колисався на Верховині,
Полоскав крила в бистрому Угу
І приніс запах з рідного лугу.
Відчуєш, Нічко, Нічко чудова,
Як пахне луг наш, наша діброва.
Дозволь, покроплю заслону твою.
До місяченька, до перекрою.
(З коробки з кори і листя папороті виймає баночку, наповнену парфумами, й кропить шати та заслону Ночі, промовляючи:)
Хто з мого краю тут близь ночує,
Той, певне, запах скоро почує.
Хіба що серце зовсім завмерло
І про родину пам’ять завергло.
Ніч
Одну тут зблизька пташку я знаю.
Певне, що зайшла з чужого краю:
Прибрана смішно, співає чудно,
Живе в достатку, а все їй нудно.
Як лиш почну я нитки снувати,
Вона виходить з своєї хати,
Чогось сумує, чогось шукає,
Що їй бракує — й сама не знає.
Вітер
Бракує родини, лісу, громади.
І тисне душу чорний гріх зради!
Бо прилетіла з нашого краю.
Я її всюди тепер шукаю.
Її сестричка про це просила,
І їй відмовить не стало сили.
Ніч
То добре, Вітре, і я — з тобою:
Докінчу разом роботу твою.
Той запах, що ним шати скроплені мої,
Проникне в серце пташки блудної.
Тільки цей запах вона відчує,
За всім, що рідне, враз засумує.
Тепер ти, Вітре, вкладайся спати,
А я ще буду нитки снувати,
Нитки снувати, світ чарувати.
Спи, Вітре любий, час спочивати.
Вітер лягає на траві, вкривається крилами. Ніч снує по кущах і квітах нитки. Через якусь хвилину надходить Синичка І, одягнена, як у першій дії; вигляд сумний, говорить втомленим глухим голосом.
Синичка І
Ходжу, блукаю,
Світами броджу —
Щастя шукаю,
Найти не можу.
Далекий відгомін
Не можу… Не можу…
Синичка І
Живу в палатах,
В теремах сиджу,
Ходжу у шатах,
Щастя не виджу.
Відгомін
Не виджу… Не виджу…
Синичка І
Вдень я сміюся,
Весела ходжу,
А в ніч журюся,
Вснути не можу.
Відгомін
Не можу… Не можу…
Синичка І
Лиш зійдуть зірки,
Лиш місяць блисне,
Птах злетить в гніздо,
Щось серце тисне.
Відгомін
Щось тисне… тисне…
Синичка І (підходить до Ночі, що в тому часі все обмотувала кущі й квіти пряжею сну)
Ніченько ясна, тиха, прекрасна,
З прядива сну дай мені ниточку,
Хай на часинку — і я засну.
Ніч
Нема для тебе ниточки в мене
Ані кусочка —
Зосталася в краю, в рідному гаю
Біля поточка.
Вергла родину, пішла в чужину
Без жалю-болю!
І край свій рідний, і спів свобідний
Продала, й волю!
Як світ широкий — пропав твій спокій
І сон солодкий.
Будеш блукати без роду й хати,
Хто знає доки!
Синичка І
Ніченько ясна, Ніченько-нене,
Для всіх ти добра, лиха для мене!
Ніч
Всім я однака, для всіх приємна,
Лиш твоя совість гріхами темна.
Синичка І
Що ж я такеє лихе вчинила,
Чи що украла, чи кого вбила?
Ніч
Вбила ти честь свою власну,
Сплямила честь свого роду,
Пішла в путь блудну, нещасну,
Та запродала свободу!
Сестрі вкрала радість ясну,
Полишила в серці рани.
Славу добру, землю красну
Проміняла за личмани!*
[* Личман — металева прикраса, яку жінки носили на шиї]
Душі твоєї гордість, пиха
Спричинили горя много…
Не дасть тобі Нічка тиха
Із сну пасма золотого
Ані ниточки.
Синичка І (припадає до ніг Ночі, втуляє голову в заслону)
Ой, твоя правда, Ніченько ясна,
Зле я вчинила, бідна, нещасна.
(Вдихає запах заслони.)
Як твої шати пахнуть квітками…
Як зілля пахне…
Де я цей запах чула?
Ох, знаю я вже, знаю…
Як ще невинна була
В малім гніздечку в гаю,
Там… в ріднім краю…
Там я журби не знала:
Як ніч цвіла зірками,
Тоді солодко спала
Під крилами у мами.
Ох, знаю я, вже знаю,
Що треба серцю мому:
Нічого не бажаю
І хочу лиш додому.
Відгомін
Додому… додому.
Ніч
Встань, Вітре, встань.
Сюди поглянь!
Тут пташка є оця,
Що була блудниця,
Тепер — покутниця.
І це заслуга лиш твоя.
Вітер (встає, потрясає крилами, наближається до Ночі)
Ой не лиш моя, Ніченько тиха,
В тім і заслуга твоя велика,
Що ти лиш чесних до сну колишеш,
Нечесним засуд безсонням пишеш.
(Поглядає на сплячу пташку.)
Так, це вона — Синичка з гаю.
Тепер велику надію маю,
Що недаремна путь моя була.
Яка вона тиха, — чи вже заснула?
Ніч
Ні, не заснула.
Вона думками
Тепер витає не межи нами,
Вона далеко, разом з сестрою
В ріднім гніздечку понад водою,
Тепер їй нитку дам золотую
І сном солодким враз обдарую.
(Обмотує голову Синички І пряжею з веретена й тихо співає:)
Спи тихо, спи,
Забудь печаль,
Твої гріхи
Змив щирий жаль…
Спи тихо, спи.
Спи тихо, спи.
Горе забудь,
Найдеш у снах
Додому путь.
Спи тихо, спи…
Ось, вже заснула.
Збудиться рано —
На шлях в родину зверне негайно;
Як завтра буду я сон снувати,
В своїм гніздечку вже буде спати.
Вітер
Спасибі, тиха Ніченько,
Прекрасна майська Ноче!
Спокій тобі на личенько,
На темні твої очі.
Я ж полечу світами
По піднебесній путі.
На ранок враз з квітками
Знов вдома хочу бути.
Ніч
А я буду сни сіяти
На суші й на моря,
Та й буду їх леліяти,
Поки зійде зоря.
(До Вітра)
Збирайся в путь щасливую
Ти, Вітре верховинний,
Неси ж бо звістку милую
В твій любий край родинний.
Вітер вклоняється Ночі й виходить, помахуючи крилами.
ЗАКРИВАЄТЬСЯ ЗАВІСА.
