Юрчик красну книжку має,
Щовечора оглядає
Свою книжку з образками,
З кораблями, з літаками.
Раз глядить у вечір пізно:
Грають в морі хвилі грізно.
А з-під хмар неначе птах,
Аж униз злетів літак.
В Юрчика думки понурі:
Чи втече літак від бурі?
Чи заплине корабель
В пристань зі бурхливих хвиль?
Як Юрко таке думає,
Мама спати закликає.
Зложив Юрчик книжку свою,
В спальню вийшов із покою.
Там під образом клякає
І молитву відмовляє:
За цілу свою родину
І за рідну Україну.
Помолився так щиренько,
Руки й ноги вмив гарненько
І на білу постілоньку
Вклав русяву голівоньку,
Натягнув скрізь постіль гладко
І заснув як ангелятко.
Аж до нього гість приходить:
Дідусь срібний, що сон водить.
– Вставай, Юрку, милий сину,
Перейдемо Україну!
І пішли вони у сні
Почерез садки рясні,
Через поле, через лан,
Вийшли на якийсь майдан.
Ріки сріблом миготять,
Як мереживо прозоре,
Течуть, ллються в Чорне море.
Там вже хмарка срібно біла
На березі моря сіла,
Привела їх аж над море
І злетіла знову в гори.
