Не цурайся свої мови,
Бо вона бриніла,
Над колискою твоєю
Бо вона дзвеніла,
Коли горда Україна
Проти ляха встала
У руках У Наливайка
Шаблею блищала.
Роздирали Україну
Ворожії круки
Зазнавала наша мова
Кривавої муки,
Що над сином голосила
Чорна з горя мати.
Відцурався! Так цурайся
І моєї хати!
Коли рідної ти мови
Навік відцурався
Так навіщо, вражий сину,
Людям ти і здався.
- Наступний вірш → Марія Чепурна – Ложка – не лопата
- Попередній вірш → Марія Чепурна – Ясне крило
(Оцінок ще немає)