Під дзвінкими небесами,
під шумливими лісами
замаїли рясно трави
жовті рожечки — купави.
Злотосяйні, ніжні, звабні
у м’якій траві єдвабній,
мов маленькі сонценята,
засвітили день в Карпатах.
Очі вірять і не вірять —
килимом здалось міжгір’я,
килимом таким розкішним,
що ступить ногами грішно…
Від людей Мартуся знає:
в світі більш ніде немає,—
лиш у наших горах здавен
розцвітає цвіт купавин.
