Я не хвалько,
не хвастунець,
тож правді
не протився!
Мій прадід —
січовий стрілець,
за наше місто
бився.
Свинцевий свист,
гарматний рев
не викликали ляку,—
в атаку кидався
мов лев
і відбивав атаку.
За кожну вулицю,
за дім
стріляв із кріса хвацько!
Характер мав такий,
як грім…
І вдачу мав козацьку.
Ще, може, й жив би
ветеран
на радість всього міста,
якби тоді
не вмер від ран,
від куль легіоніста.
Лишилась пам’ять
назавжди —
січовики на знимці…
Між ними
прадід молодий
у шапці-мазепинці.
