1
У дикій пустелі
далеко від нас
у царській неволі
карався Тарас.
Спитаєте, діти:
— Завіщо? Чому? —
Хотів Тарас волі
народу свому,
бо горе і сльози
були навкруги,
бо волю скували
царі в ланцюги.
— Вставай, мій народе,
вставай, не барись,—
промовив Шевченко,—
за волю борись!
Жени царя-ката,
вогнем осліпи! —
…Забрали в солдати,
в степи…
2
Чужими пісками
Шевченко ішов
і прутик вербовий
в пилюці знайшов.
Підняв Тарас прутик,
зрадів, як добром.
Згадав рідні верби
над рідним Дніпром.
І плакав, і мріяв,
і виніс води,
і прутик вербовий
в піску посадив.
В далекім степу
за Україною туга-журба.
3
Поїхали люди
з поклоном від нас,
туди, де карався
великий Тарас,
туди, де схилилась
плакуча верба,—
за Україною
туга-журба.
Віддавши належну
пошану-хвалу,—
зламали львів’яни
галузку малу
і бережно, ніжно,
як тільки могли,
тендітну галузку
у Львів привезли.
І в Стрийському
парку
зима — не зима,—
до сонця пагіння
своє підійма
вербиця, –
подібної
в світі нема!
