Що не крок — нова зупинка,
зачарований стою.
Площам, вулицям, будинкам
всю увагу віддаю.
Був я тут не раз, не двічі,—
слів не маю для хвали,—
чудотворні будівничі
наші прадіди були!
У сімнадцятому віці
всяка праця — від руки,
а які тут кам’яниці!
Ще стоятимуть віки!
Серцем, не лише очима,
я сприймаю давнину,
і любов тому причина —
я давно уже збагнув.
Зачарований з любові,
вибрав мрію непросту:
я також доми чудові
будуватиму у Львові
тільки трохи підросту.
