— Біля сонця, — шепче поле
І стернею небо коле,
Гріє лапки журавлів,
Вигляда сімох вітрів.
— Біля ватри, — каже тато,
— Коли хочеться співати,
Пізнавати сни земні
На пташиному крилі.
— Біля печі — каже дід, —
Ні печалі, ані бід,
Хоч мороз, як лютий звір,
Що прибіг з Карпатських гір.
— У перині, — дума киця, —
I вуркочеться, і спиться.
I калачиком пухнастим
Засинає біля Насті.
— Біля мами, — кажуть діти, —
Завше радісно, як літом.
Навіть вмитися сльозами
Теж найкраще біля мами.
