Марія Познанська – Спасибі людям, що зростили ліс: Вірш

Спасибі людям, що зростили ліс:
за всі дуби, ялини в пишнім гіллі
і за красу отих зелених кіс,
в яких стоять гнучкі берізки білі.

Коли б не ліс, не знали б ми про те,
що є фіалка й пролісок на світі,
як у маю конвалія цвіте —
найкраща, найніжніша поміж квітів.

Від суховіїв сохнула б земля,
була б вона подібна до пустелі.
А ліс накличе хмару на поля —
дощі проллються весняні, веселі…

Спасибі ж людям, що зростили ліс:
за всі дуби, ялини в пишнім гіллі
і за красу отих зелених кіс,
в яких стоять гнучкі берізки білі.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Марія Познанська – Спасибі людям, що зростили ліс":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Марія Познанська – Спасибі людям, що зростили ліс: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.