Чорна злива стояла стіною:
Страшно й сумно було в тій порі!
Та усмішкою ніжноясною
Засміялась Веселка вгорі.
Затремтіла у розпачі злива —
І розсипалась чорна імла…
А Веселка, весела, вродлива,
Вже півнеба за мить обняла!
Промінці дарувала барвисті —
Їх ловила й ловила земля.
У краплинах води — як в намисті —
Засміялися луки й поля.
