От мені незрозуміло,
Хто це вигадав чорнило?
І нащо писати нам,
Як від нього стільки плям?
Де беруться плями ці?
Це ж подумать варто:
У Мар’янки на лиці
Ніби справжня карта.
На одній щоці — ріка,
А на другій — море:
То чорнильниця така,
Чисте з нею горе!
От і спробуй тут — учись.
Це ж нещастя прямо!
Напишу рядок — дивись!—
На сторінці пляма.
Друга, третя… цілих п’ять.
Вже немає де писать.
А буквар хоч не бери,
І читать несила —
Ніби сипався згори
Дощик із чорнила.
Та й розлив струмки брудні —
З краю і до краю.
Що робити тут мені?
Навіть не вгадаю.
- Наступний вірш → Марія Пригара – Ми з Дніпром тепер сусіди
- Попередній вірш → Марія Пригара – Хто то
(Оцінок ще немає)