Марія Пригара – Чудесний сад: Вірш

Кажуть, наче біля школи є один чудесний сад.
Там до сонця тягне вуса кучерявий виноград.
Стиглі груші соковиті так і просять: подивись!
Жовті яблука на вітті наче медом налились.
Там таке є, кажуть, диво, що відразу й не збагнуть.
Золоті й червоні сливи на однім гіллі ростуть.
Мов горіх, висять черешні, що аж ломляться гілки.
І, напевне ж, не тутешні роблять там садівники.
Тільки зайдеш — примічай-но всі дива незнані ті.
Там робота незвичайна, хазяї там не прості.
…Справді, лиш ти пройдеш полем і по стежці ступиш крок,
То побачиш біля школи молодесенький садок.
А у нім працюють друзі — ще таких не бачив світ.
Десятьом із них тринадцять, а одному десять літ.
Щоки круглі і рум’яні, пальці в глині та землі.
Аж на шию солом’яні позсувалися брилі.
Йде робота галасливо — тільки й чути сміх і спів:
— Я торік садив цю сливу! Ти цю яблуню садив! —
Дуже гарно тут робити, знати кожне деревце.
Молоденьких вишень віти їх торкають за лице.
Поруч слива невисока їм шепоче, як жива,
Що вона солодким соком першу сливу налива.
Перше яблуко червоне тягне яблунька до них:
— Ось візьміть його в долоню—ви й не бачили таких!
Їх тут буде — не злічити! — що лягатимуть гілки.—
Та глядіть, іде учитель: — Добрий день, садівники! —
І, всміхнувшись, мружить око.— Отака ж кругом краса!
Хай мине ще зо два роки — будуть щирі чудеса! —
І на мить хлоп’ята бачать: все навколо ожива.
На очах у них неначе підростають дерева.
Груші сиплються рум’яні, пахнуть яблука вгорі.
Люди прийдуть і поглянуть: — От спасибі, школярі! —
І заплівшись біля школи, хилить грона виноград,
І цвіте земля навколо, мов лункий зелений сад.