Стоїть індик, бурчить індик:
— Я до таких пустот не звик.
В нас є розбійник у дворі:
Он він цвірінькає вгорі.
Ну, хай би кривдив він малят,
Там гусенят чи каченят,
Але й мене, але й мене
Він просто зо світу жене.
З-під носа вихопить шматок.
«Це не про твій,— кричить,— роток!
Ти хто такий? Дурний індик!»
А сам мерщій на гілку — скік!
«Від горобця,— кричить,— привіт!»
Таких нахаб не бачив світ!
Шулди-булди! Шулди-булди!
Хоч утікай хтозна-куди.
- Наступний вірш → Марія Пригара – Плаче мама
- Попередній вірш → Марія Пригара – Одна сім’я
(Оцінок ще немає)