Марія Пригара – Хижа рідня: Вірш

Тільки ж дельфін
Не злякався невдачі
Був недаремно
Впертої вдачі.
«Тітка акула
Є між ріднею.
Хоч і не знаю —
Стрінуся з нею!»
В темному небі
Зорі сяйнули.
Стежать за морем
Сонні акули.
Може, побачать
Здобич зненацька?
Пащека люта!
Звичка хижацька!
Плине мандрівник,
В піні хлюпоче.
«Тітко акуло!» —
Зве серед ночі.
Раптом назустріч
Клацнула паща:
«Хто мене кличе?
Звідки і нащо?»
Глянув сердега:
Ну ж і страшило!
«Я,— каже,— кликав,
Тіточко мила!
Я до вас,— каже,—
Тиждень мандрую:
Вивчити хочу
Мову людськую!»
Зареготали
Хором акули:
«Ох, чудасія!
Зроду не чули!
Маєш, розумнику,
Щастя сьогодні:
Зараз ми добрі,
Бо не голодні!
Плавай із нами —
Будеш учиться,
Як нападати,
Мов блискавиця.
Як полювати
Без відпочинку
То на рибину,
То на людину.
Осьде наука —
Перша у світі!»
Крикнув дельфін їм:
«Гетьте, неситі!»
Високо вгору
Скочив з розгону,
Хлюпнув, мов камінь,
В хвилю солону.
Мчить-утікає,
Дума в мандрівці:
«Я ж і не знав їх.
От кровопивці!»