Марія Пригара – Мати й син: Вірш

Ви про дельфіна
Чули чи ні?
Плавав дельфін
У морській глибині.
Знав черепаху,
Знав восьминога,
Знав, де в підводні печери
Дорога.
Мав не одного
Під хвилями друга.
Цокав, мов краб,
І сопів, як білуга.
Міг засвистіти,
Немов пароплав,
Тільки людської мови
Не знав.
Пестила сина
Дельфіниха-мати,
Вчила його
Кораблі обганяти.
Вчила в негоду
Знаходити путь
Там, де шаленії бурі
Ревуть.
Каже їй син:
— Отепер я при силі!
Скрізь, куди схочу,
Поплину по хвилі.
Краба й медузу
В дорозі спиню,
Із черепахою
Погомоню.
Тільки ж усяке
Бува на віку:
Хочу я знати
Мову людську!
В морі зустріну
Людей ненароком.
«Хто ви? — гукну їм,
Не кліпнувши оком.—
Де ви живете?
В якій стороні?»
Все порозказують
Люди мені! —
Мати зітхала:
— Ой, що то за діти!
Хто таке бачив —
З людьми гомоніти!
Може, й на спині
їх будеш носить?
Хочеш, напевне,
Потрапити в сіть! —
Марне перечила
Матінка сину.
«Що,— каже,— здумав,
Того не покину!
Буду науки
Шукати в рідні:
Дядечко кит
Допоможе мені».