Марія Пригара – На пароплаві: Вірш

Вітру в обличчя
Жбурляючи піну,
Плив пароплав
У далеку країну.
Віз подорожніх
І вантажі
З рідного берега
В землі чужі.
Віз він туристів,
Чужинців багатих,
В штанях коротких,
У куртках картатих.
Вечір надходить.
Далеко до порту.
Подорожани
Стоять біля борту.
А за юрбою
На пароплаві
Стежать між хвилями
Очі цікаві.
Гляне дельфін
І сховається знову.
«Ось де послухаю
їхню розмову!»
«Маю науку!» —
Зрадів під кінець.
Вдарив хвостом
І пустився в танець.
Колесом крутиться,
В’ється, мов птиця.
Натовп регоче:
«Дивіться! Дивіться!
Як він кружляє!
Та як він щебече!»
«Дайте нам глянуть!»
Голосить малеча.
Повибігали
Усі із кают.
Тут де не взявся
Якийсь шалапут.
Блимнув, скривився:
«Оце танцюрист!
Ми йому зараз
Вкоротимо хист».
Скинув рушницю,
А діти у крик!
Глянув дельфін
І під хвилею зник…