До нашого лісу
У сонячну пору
З’явились мандрівники
З польського бору.
Самі різнобарвні,
Хвости золотисті.
Стоять і красуються
В темному листі.
А хто ж вони родом?
Яка у них мова?
Страшенно хвилюється
Тиха діброва.
Примчали сороки,
Біжать білченята.
Куди не поглянеш —
Блищать оченята.
Зирнула із хащі
Коза полохлива.
«Які ж вони гарні!» —
Підскочила з дива.
Образився одуд:
«Ми теж не безхвості!»
Хвоста розпускає,
Щоб бачили гості.
Прибігла лисиця,
Зирнула тривожно:
«Що ж, гості як гості…
А їсти їх можна?»
І тут серед птаства
Як здійметься галас:
«Тікай звідси, рижа!
Ось ми тобі зараз!»
Чкурнула лисиця,
Розсердилась дуже:
«Хай роблять що хочуть
Мені це байдуже!»
І раптом куріпки:
«Що з нами сьогодні!
Та як нам не сором!
Та гості ж голодні!»
І тут запросили
Усіх до сніданку:
Вів одуд фазана,
Куріпка — фазанку.
Із цілого лісу
Злетілися птиці-
Були на сніданок
Горіхи й брусниці.
Приніс щиглик меду,
А сойка — ожини.
«Куштуйте, будь ласка,
Щоб ми подружили!»
Вклонялися гості,
Розкинувши крила,
Їм мова тутешня
Була зрозуміла.
Вони побраталися
Із хазяями.
Сказали їм птиці:
«Лишайтеся з нами!»
