Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ
Злетять незнані гості.
Вони свій срібний корабель
Спрямують з небокраю
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю.
І ще не бачивши землян,
Не взнавши навіть — хто ми.
Покинуть гості космоплан
І скинуть геть шоломи.
Повітря свіже,.як струмок.
Наповнить їхні груди.
Під ноги ляже сто стежок.
Які втоптали люди.
Співучий шелест наших нив
Докотиться, мов пісня,
Розкаже, хто хліба зростив,
Яким у полі тісно.
Гостям назустріч вийде ліс,
Схиляючи вершини,
Озветься гомоном беріз,
Перекликом пташиним.
І подорожні мовчазні
Побачать вперше в світі
Ялину в темнім убранні,
Калину в білім цвіті.
В росі блищатиме гілля:
Торкни — і рине злива.
Ззирнуться гості:
— Це — Земля. Яка ж вона красива!
