Марія Пригара – Приїхали внуки: Вірш

Аж семеро внуків
У баби Христини,
А баба сумує:
— Немає родини!
Роз’їхались діти
Далеко від дому.
Пиши їм, як хочеш,
Усім по одному!
Отож і сказала
Увечері діду:
«Я гвардію нашу
За рік не об’їду,
Бо той на Кавказі,
А той за Алтаєм.
До нас у Каховку
Усіх поскликаєм!»
Сказала — і зразу
Взялася до діла,
Бо звикла робити
Отак, як хотіла.
Листи написала,
Пиріг замісила,
Дітей та онуків
У дім запросила.
Тополі в Каховці
Скидають обнову,
Ідуть пароплави
Повз греблю дніпрову.
Бокатий автобус
Біжить на зупинку.
Порипують двері
В новому будинку.
Тупочуть по сходах
Хлоп’ята й дівчата.
Нічого не скажеш —
Сімейка багата!
їх баба із дідом
Два дні зустрічали.
У цілому домі
Стільці позичали.
Нарешті притихла,
Зітхнула бабуся:
«Сідайте хутчіше —
Усіх роздивлюся!
Хто схожий на маму?
Хто схожий на тата?
Ану, признавайтесь,
Мої мишенята!..»
Присунулась ближче
Малеча лукава.
Що баба не скаже —
Усе їм цікаво.
Сидять коло неї,
Такі ж бистроокі,
І дивляться пильно
На зморшки глибокі,
На очі ласкаві,
Натруджені руки.
До баби в Каховку
Приїхали внуки!