Марія Пригара – Що робити: Вірш

Ой, дожився горобчик, дожився:
З усіма у дворі посварився.
Дуже в сварці невесело жити,
Бо немає із ким говорити.
Погукати б синичку на раду,
Та синичці про нього й не згадуй.
Як вона прилетіла поїсти,
Він кричав їй:
— Не смій сюди лізти!
Забирайся, як хочеш, до гаю!
Я нікого в свій двір не пускаю! —
Навіть грак на горобчика дметься,
Навіть щиглик у вічі сміється.
Шпак бурчить:
— З ним водитись негоже!
Він шпачат зіпсувать мені може.
З горя лине горобчик до мами,
Плаче мама гіркими сльозами.
Тато каже:
— Тікай, лобуряко!
Бо коли б ще і ти не заплакав.
І поплентавсь горобчик із дому.
— Значить я не потрібний нікому.
Так не буду ж терпіти образу!
Полечу краще з дому одразу.
Та й подамся в далеку країну,
Хай сумують, коли я загину.