Гроза помалу підповзла
І гримнула ударами,
Мов сотня велетнів зозла
Побилась десь за хмарами.
І тут як вдарить — просто в ліс!
Як закурить живицею!
Вершину дерева навкіс
Зітнуло блискавицею.
Умить обвуглилась кора,
Зігнувся стовбур колесом.
Всю ніч у дощ сосна стара
Стогнала кволим голосом.
Не змило жару на сосні,
Не потопило в повені:
Лишились іскри вогняні,
В дуплі глибокім сховані
Вітер-гульвіса
Блукав серед бору,
Жартом сосну розхитав
Товстокору,
І, пробиваючись
В жовтій іржі,
З неї побігли
Червоні вужі.
Листя лизнули,
Засохле гілля —
І закурила
Димками земля!
Зразу з-під явора
Вибіг їжак,
Весь нашорошився:
«Щось тут не так!»
Бачить — палає
Під соснами глиця,
Та й покотився,
Мов блискавиця!
Скочив ікластий кабан
Із болота.
Став, наче вритий:
«Ой лишенько! Що то?»
Та й почухрав
Між сухими кущами,
Тільки гіллячки
Услід затріщали!
Вище здіймаються
Диму хмарини:
Кинулись врозтіч
Птахи і тварини.
Онде, забувши
Про давні сварки,
Поруч з козою
Тікають вовки.
Заєць аж писнув:
«Рятуйте, бо гину!» –
Та як не вискочить
Лису на спину!
Змовчав хитрюга —
І в воду поліз:
Він і собі
Налякався до сліз!
Звірі озерце
В бору загатили,
Полум’я слідом
Женеться щосили.
Віття дерева
Схиляють з плачем:
«Ви повтікали,
А ми ж не втечем!»
Люта пожежа
Бушує, як море.
Хто її стримає,
Хто переборе?
І, відрізаючи
Ворогу путь,
Люди на полум’я
В наступ ідуть.
Запрацювали
Мотики й лопати:
«Треба шляхи йому
Перекопати!»
Навстріч костри запалали
До хмар!
«Дуже боїться
Пожару пожар!»
Гасять і гасять,
Аж іскри з долонь!
Не відступає
Клятий вогонь!
Звістка до міста
Лине в тривозі.
Чути у відповідь:
«Ми вже в дорозі!»
І, порозгонивши
Утлі хмарки,
На допомогу
Мчать літаки.
Парашутисти
Сиплються долі.
Вже приземлились,
Вже вони в полі.
Наче солдати —
В битву одразу.
Очі поблискують
З-під протигаза.
В землю заряди ховають,
Як міни.
В полум’ї линуть
Димні хвилини.
Раптом ударили
Вибухи злі,
Знявши у небо
Фонтани землі.
Хвилі вогненні
Впали, зчорніли.
Не подолати їм
Людської сили.
Гасне пожежа,
Ніби сама.
Вже її вбили.
Згасла!
Нема!
