Марія Пригара – Що зробив шпак: Вірш

І раптом — де не взявся шпак.
— Хапайся за крило!
Коли літати вмієш так —
Куди тебе несло?
Спустився долі з горобцем.
— Сідай, літун, спочинь! —
А той йому пищить на це:
— Спасибі! Цінь-цвірінь!
Стара шпачиха тут скоріш
Комашку подає.
— Ану, бери мені та їж,
Ти, горенько моє!
Спочили всі — і знову в путь.
Вже треба вилітать!
Усі шпаки наказу ждуть,
Аж крилечка тремтять.
Махнув крильцем і горобець,
Та шпак сказав:
— Ану!
Вертай додому, молодець,
Бо чубчика намну.
Злякавсь горобчик до плачу,
Стоїть, билинку мне.
— Ой, я назад не полечу!
Ой, не женіть мене!
Але суворо глянув шпак:
— Ми не беремо розбишак!
Когось в дорозі ти скубнеш,
А він тобі відмовить теж.
Почнеться бійка — так і знай!
Тоді лети — розбороняй!
А нас чекає теплий край.
Ми ще запізнимось. Прощай!
Та гляньте, що це з горобцем?
— Не буду! —
Писнув він тихцем.—
Не буду битись я тепер! —
І очі лапкою обтер.
Не знаю, що вже шпак казав
І як воно було,
Та розбишаку він узяв
До себе на крило.
На цьому казочці й кінець.
І хтось казав мені,
Що дуже тихий горобець
Вернувся по весні.