Марія Пригара – В океані: Вірш

Б’ються об кригу
Хвилі шалені.
Водять очима
Сонні тюлені,
Дивляться з криги,
Неначе із скелі:
«Що то за гості
В нашій оселі?»
Плава дельфін
І туди і сюди.
«Дядечку, де ви?» —
Гукає з води.
Враз два фонтани
Ударили в небо.
«Ось я, небоже!
А що тобі треба?»
Низько дельфін
Уклонився китові:
«Як ви тут, дядьку,
Живі та здорові?
Можете ви,
Поки нічка мине,
Мови людської
Навчити мене?»
Кит одмовляє:
«Добре, небоже!
Треба науки —
Дядько поможе!
Вивчу зо мною
Пихкать до пари,
Білі фонтани
Кидати в хмари.
Хитрих мисливців
Вздрівши далеко,
Форкать по-нашому:
«Ой, небезпека!»
Та під водою
Гнать скільки сили,
Щоб ті мисливці
Облизня з’їли!»
Мовчки племінник
Слуха кита.
Добра наука —
Мова не та!