Отаке з розбишакою горе —
Він світ за очі лине за море.
Вже і двір його рідний позаду,
Ані дому не видно, ні саду.
Та невже ж там ніхто не згадає,
Що горобчика вдома немає,
Що летить він у вирій далекий,
Як літають шпаки та лелеки?
Он його угорі, за хмарками,
Журавлі обганяють ключами.
Гуси крильми важкими лопочуть,
На льоту між собою гелгочуть.
Всі вони заклопотані дуже:
До горобчика їм і байдуже.
Хоч би хто по дорозі спитався:
— А куди ж це ти, хлопче, подався?
- Наступний вірш → Марія Пригара – Сорока
- Попередній вірш → Марія Пригара – Плаче мама
(Оцінок ще немає)