— Дивись, яка розпатлана, страшна!
Дитину мертву на руках колише…
А інші діти де? — Нема! Нема! —
Вся побіліла, ледве-ледве дише.
Вона сама, сама своїх дітей
Ще сонними душила у постелі:
“Їм буде в Бога краще, ніж в людей!” —
Дитя тримає, погляди у стелю.
Нещасна жінка з розуму зійшла,
Давно забутий запах їжі в хаті…
Вона, як мертва, та жива душа…
О, безталанна, бідолашна мати!…
