Донна Анна здОрово помудрішала
Командори в усіх кімнатах
Дуже просторі шафи
Куди можна сховати
Не одного коханця
Але він не приходить
Тільки вітер пустелі
Приносить тривогу
І сезонні мігрені
Донна Анна зриває пелюстя троянд
На вино і варення
Ранить палець
Облизує свій мізинець
Захід дня захід віку
То завше червона барва
Надто жива для пам’яті
Надто близька до крові
Ледь розбавленої водою
Необережно пролитої
З надвечірнього келиха.
- Наступний вірш → Мар’яна Савка – Світлом лишу тебе собі
- Попередній вірш → Мар’яна Савка – Усі твої жінки живуть у моїй шухляді
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші