Божевілля з обличчям
Гігантського чорного місяця…
На рогах його не один уже Юда повісився,
Бо ж осик на всіх не настачиш…
Він тепер почорнів од плачу:
Хтось же має оплакати й Юду.
Коли сліз ні в кого не буде,
То й прокляття сили не матиме.
А либонь же і в Юд є матері,
А у деяких — і наречені…
Їх серця — прекрасні мішені,
Особливо коли палають.
“Ну навіщо нас розлучають!” —
Криком цим без моєї згоди
Ти щоночі до мене приходиш
1 стукочеш дзьобом у груди.
Зачекай! Але ж ти — не Юда?
- Наступний вірш → Марина Брацило – Мальта: пірати – лицарі
- Попередній вірш → Марина Брацило – Свічка місяця вигнулась
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші