“Цілуйте коханих!” — запізня порада.
Ще поки вони за стіною надії —
Їх можна любити. І сонячні вії
Промінням очей цілувати. Як брату.
А потім — зелене багаття Купала…
І полум’я чисте, мов вогнище страти,
Твій погляд єдиною тінню опалить,
Та ти порадієш — неначе за брата.
І будеш ходити, немов по вугіллю,
Що вічно — червоне, що вічно — розплата
За те, що і досі у тебе є сили
Чекать — мов коханого, стріти — мов брата.
