Давно-давно ця казка відцвіла
Епічним твором, сповненим тепла.
Невже я маю вічно пам’ятати
Минуле сяйво, втомлену кімнату
Свою трагічно-радісну посвяту,
Різдвяні дивоцвіти серед літа,
Останні вже і висушені квіти,
Зелену пам’ять зустрічі у сні,
Естамп дерев у темному вікні,
Народження любові і зневіри,
Крихкі і невагомі сувеніри —
Останні, ще залюблені, слова?
Вони померли. Я — іще жива.
- Наступний вірш → Марина Брацило – Ви, мабуть, закрутилися, юначе
- Попередній вірш → Марина Брацило – Цілуйте коханих
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші