Для мене вигадала кару
Урбанiзована доба:
Це мiсто, мов стоокий Аргус
За мною дивиться в оба.
Пiд’їзди б’ють нечутним криком,
Газони слiпнуть на землi.
Не засинають очi вiкон:
Хоч два, та дивляться услiд.
Минуле звiтрюється часом,
Трава встеля слiди пожеж.
А Степ — вiн вiчний i прекрасний,
Але мене не вбереже.
I ось бiжу — нещасна Iо:
Лiхтар, тролейбус, димний бар…
А вслiд регочеться ревниво
Урбанiзована доба.
