Дзвони свідомості — в сполох стократний:
Що це? Що це? —
Спалахи днів. І який, запитати б,
Моцарт?
Падає, ляскає, котиться, скрикує
хрипко
І застигає на дні недорікою
скрипка.
Чорна потвора рамена випростує
крамом:
Хто ще там диха? А ось тобі, ось тобі
пам’ять!
Жах… А колись не боялася воїнів
дужих,
І напівцілісність-напівроздвоєність
в душах:
Скіфи, сармати, варяги, половці
змішані…
Гасне, мов спалах, істерика сполохів.
Тиша.
