Я дивлюся на вас порожнечею
Всiх давно минулих часiв.
Надi мною кружляють кречети
I роки вiдлетiли всi.
Хтось до мене молиться голосно,
Голос хрипне вiд пилу вiкiв.
Моя щедрiсть вертається колосом
На поля за межею рiки.
Гнiв мiй кривиться громом левиним,
Блискавицями кидає мiдь…
А подоба моя невинна,
Що її забули спалить,
Або вкинути в рiчку й “святити”,
Пiд водою не вгледiвши слiз…
Менi жаль вас, новi ерудити:
Спаковавши святе до валiз,
Ви його поспiшаєте здати
До анналiв пам’ятi. Ви
Мали кiлька святих – рогатих,
А частину – без голови.
I тому я залишуся з вами,
Я тому берегтиму вас –
Ви ще молитесь – хоч не словами,
Бо давно розгубили слова.
Ви блукаєте в надрах гротiв,
Ви холонете в пастках печер…
I одвiчна лине скорбота
Iз порожнiх моїх очей.
