І. Я (Надвечір)
Туп…туп…туп…туп…
Не позбутися пут.
Тук…тук…тук…тук…
Із годинника в кут.
Кур…кур…кур…кур…
Курли — з неба до рук.
Кум…кум…кум…кум..—
Зелене болотце жаб’ячих мук.
Так…так…так…так…
Так, о мій кат!
Там…там…там…там..—
Два ходи — і мат.
Мар!..Мар!..Чуєш? Мар
Перехрестями рам.
Мак…мак…мак…мак:
Поле крові і кам —
Інь…інь…інь!..інь
(Неіснуюче “ні”).
І не — і не — і не — і не
З тим — м — ені.
ІІ. Стеля
Ти не вмістиш в собі
моє існування.
Ти — лише площина.
Тобі не вистачає бодай
ще одного виміру,
щоб осягти те, що
приховує моє обличчя.
ІІІ. Кут
В дитинстві ти був місцем
мого коленосхилення.
Мене змушували поклонятися тобі,
мов чужому ідолоу.
Тепер у тобі весь просвічує
обличчя Христа.
Це галюцинація? Ци ікона?
ІV. Підлога
Ти знаєш те, чого не знають
інші:
наскількі міцно
я стою на землі.
Я топчу тебе ногами
і уявляю тебе основою
мого буття:
Що буде, якщо і ти
мене зрадиш?
Добре, що ти непохитна.
Але ж раптом — замлетрус?..
V. Стіни
Іноді мене бере сумнів:
ви взагалі існуєте?
Моя плоть так замурдувала мій дух,
що вас я вже просто
не помічаю.
Однаково і поза вами
я в’язень, заточений у
камінну вежу.
VІ. Меблі
М’якими аморфними лапами
мене обімають меблі.
Фотелі котами кошлатими
з очима кольору неба
в кутах причаїлися тихо:
чекають. Гостей? Чи лиха?
VІІ. Я (На ранок)
Доброго ранку,
моє відображення в люстрі.
Щось ти сьогодні
невесело дивишся в світ.
Може, не хочеш
шукати шляху? А мусиш.
Мусимо вдвох —
В двох світах, допоки живі.
Я зрозумію, як
розташовані речі.
Ти зрозуміеш, що все
навпаки і не так.
День поблукай.
Зустрінемось знову надвечір.
Знову побачитись в люстрі —
чим не мета?
